Година Скорботи  «Минуле стукає в наші серця…!!!
Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Роки ті чорні, голод...голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

...мільйонів. Боже мій!

Недолічилась Україна.

В історії ж пером швидким

Писались гімни і хорали,

А ці пекучі сторінки

З історії повикидали.

В руках, що виростили хліб,

Не залишили і зернини.

Ні, рід наш в горі не осліп,

Ти все згадаєш, Україно!

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе.

           1933 - й рік... Найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої землі.
 Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому центрі цивілізованої Європи - в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?
Ці питання протягом десятиліть тривожили світову громадськість. Зараз ми знаємо, як це сталося і що це було. Це був більшовицький геноцид!!! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.
 Їм - неоплаканим і невідспіваним, їм - похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани була проведена  класним керівником  11 класу Мар'яною Балог, бібліотекарем  школи Валерією Сабов   Година Скорботи: «Минуле стукає в наші серця…!!!» та під таким гаслом  учні 11 класу  відзначали 82-річницю пам’яті жертв Голодомору в Україні.

 Мар'яною Михайлівною було представлено для перегляду учням відео сюжет із спогадів очевидців, у яких йшлося про те, як відбувалася колективізація, вивезення зерна і їжі за кордон. На виховній годині звучали поезії, пісні про ті незабутні сторінки історії людства . Учні  до глибини душі вразили  своїм майстерним виконанням .

У класі шкільний бібліотекар  Сабов В. Г. організувала цікаву тематичну виставку приурочену цій даті.

Класний керівник   розповіла  школярам і  про «закон п’яти колосків». Від озвучених та проілюстрованих фактів у школярів  на очах з’являлися сльози. Учнями також організовано виставку творчих робіт: «Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає», на якій вони  представили свої малюнки, плакати, реферати, повідомлення  .     

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре­тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

Тому  сьогодні учні згадали цю трагічну сторінку історії українсь­кого народу. Школярі дали  обіцянку пе­редавати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала неспра­ведливе замовчування минулого.  

     Не обійшли увагою виступаючі і сучасні події на Сході. Хлопці класу (Копас Ріхард, Кіраль Жолт, Балла Густав та Довка Густав) уявили себе у ролі солдатів, дітей і людей  і закликали усіх берегти мир і хліб.

Піснею  О. Білозір «Свіча» із запаленими свічками  та хвилиною мовчання  учні 11-го класу вшанували жертв Голодомору в Україні .

Завершальним акордом виховної години  стала  «Молитва за  Україну» у виконанні школярів класу.

 Ця  Година Скорботи  запам’ятається усім надовго, завдяки тим емоціям суму, жалю і співпереживання, які вчувалися у кожному слові і русі однолітків, класного керівника та бібліотекара і була вона  спрямована на донесення до школярів масштабів жорстокості, з якою винищували український народ, виховання особистої стурбованості кожного за події тих років.